Список кинокритика Андрея Алферова
«В тумане» Сергея Лозницы (2012) – экранизация одноименной повести Василя Быкова, про путевого обходчика, которого партизаны приговорили к расстрелу за предательство, которого он не совершал. Почти лишенная ревизионизма и демифологизации драма, где война, по определению автора, “отрезок времени, когда убийство становится легитимным, а сопротивление череде случайностей — невозможным”.
«Восхождение» Ларисы Шепитько (1976) – киноадаптация повести того же Быкова, буквально нашпигованная библейскими аллюзиями, про то, как условные Христос и Иуда, разыскивая продовольствие для партизанского отряда, оказываются в немецком плену. На нью-йоркской премьере молодой Дональд Сазерленд обливался слезами, а после пал на колени перед режиссером Шепитько. Коппола использовал «Восхождение» как референс, работая над своим «Апокалипсисом сегодня».
«Проверка на дорогах» Алексея Германа (1971) – отлежавшая на полке четырнадцать лет, и выпущенная в разгар перестройки военная драма про бывшего младшего сержанта Лазарева, который, сбежав от немцев, сдается своим. Сильно несоветское военное кино, где появляются лица, каких и сейчас не увидишь. На них, как на своем языке, с нами разговаривает время. Никто, кроме Германа, так не умел и не умеет снимать о человеческой сущности в лесу античеловеческих обстоятельств.
«Армия теней» Жана-Пьера Мельвиля (L’armée des ombres, 1969) – гимн французскому сопротивлению про трагическую судьбу группы авантюристов-подпольщиков. Одна из ключевых сцен, создающая ощущение ужасной правды и одновременно нереальности кошмара – молчаливая проходка солдат Вермахта по Елисейским Полям.
«49-я параллель» Майкла Пауэлла и Эмериха Прессбургера (49th Parallel, 1941) – поставленная с ног на голову сказка про горстку нацистов из потопленной у берегов Канады подводной лодки, которые отчанно ищут путь домой. Получив заказ от канадского министерства информации, главный британский кино-дуэт Пауэлл-Прессбургер произвел простую, как понятия добро и зло, историю о том, как нелюди продираются сквозь страну добрых и благородных людей.
«Железный крест» Сэма Пекинпы (Cross of Iron, 1977) – единственный военный фильм одного из ключевых реформаторов американского кино. История немецкого унтерофицера, который ввязывается в противостояние с надменным пруссаком-комбатом, решившим ради Железного креста положить всех своих солдат. Вызвавший настоящую истерику в СССР, этот едва ли не единственный американских фильм о Второй Мировой, действие которого проиходит на Восточном фронте, по сути своей — переосмысленный вестерн. Пекинпа цитирует “А зори здесь тихие” и говорит о том, что война — отвратительная, азартная, завораживающая пляска смерти.
«Молодые львы» Эдварда Дмитрика (Young lions, 1958) – экранизация одноименного романа Ирвина Шоу: пока нацистский офицер Марлона Брандо томится в оккупированном Париже и мечтает попасть на фронт, на другом конце света, ожидая отправки на тот же фронт, компания жлобоватых ирландцев изводит антисемитскими шуточками хлюпика Монтгомери Клифта, читающего под одеялом джемсджойсовского «Улисса». Канадец с украинскими корнями, Эдвард Дмитрик снял, видимо, лучший, полный хрупкого эмоционального равновесия и человечности, американский фильм о Второй Мировой.
Список Ивана Козленко, директора Национального центра Довженко
“Дитя” Миколи Мащенка (короткий метр, 1967). В камерному шедеврі Миколи Мащенка велика війна залишається за кадром. В кадрі — променястий дитячий лик (донька Леоніда Осики Тетяна), сповнений пантеїстичного дзижчання вічний праліс, та сутичка двох людей, яких війна змушує вбити одне одного. Але поміж них стає дитина… Цей пронизливий гуманістичний гімн людині — одне з найбільш вражаючих і конденсованих антимілітаристських висловлювань в українському кіно.
“Білий птах з чорною ознакою” Юрія Іллєнка (1970). Одвічна українська історія «братів Половців», що стають в вирішальний момент для батьківщини по різні сторони барикад — метафора історичної приреченості бездержавної нації будь-яку війну переживати як громадянську. Війна, яка нищить долі та родини, сіє розбрат та ненависть — так виглядає Велика війна віддалік магістральних битв, де вирішується доля людства. Фільм, в якому антигерої викликають більшу симпатію за позитивних героїв, став своєрідною художньої диверсією в ідеологічному полі радянської героїчної міфології.
«В бій ідуть самі старі” Леоніда Бикова (1973). Суворий реалізм, непідробно-щира емоція, напрочуд жива тканина фронтового побуту, зробили стрічку одним із найвідоміших радянських фільмів про Другу світову.
“Анничка” Бориса Івченка (1968). Один із небагатьох радянських фільмів, в якому зроблено спробу бодай мимохіть показати трагедію українського антибільшовицького партизанського руху в Західній Україні. Танець Миколайчука босоніж на битому склі — як на мене, одна з найбільш вражаючих сцен українського кіно.
“Райдуга» Марк Донського і Рафаїла Перельштейна (1943). Чи не найвидатніша робота Наталії Ужвій в кіно. Фільм, дія якого розгортається взимку, знімався на розпеченому липневому ашгабадському стадіоні, перетвореному хитромудрими прийомами на зимове українське село. Можливо, саме через це, неймовірно сугестивна робота Ужвій в найдраматичніших сценах відзначається навдивовижу достеменною сомнамбулічною відстороненістю, яка набуває ваги мученицької аскези, коли її героїня переживає тортури та знущання.
“Совість” Володимира Денисенка (1968) – спільна робота Володимира Денисенка та студентів Інституту Карпенка-Карого була заборонена й уперше побачила екран лише 1989 року. Екзистенційна драма, знята на вигорілій, соляризованій чорно-білій плівці, що посилює есхатологічну емоцію фільму, через виразний художній аскетизм та відмову від героїзації невільних учасників війни акцентує драму вибору головної героїні-перекладачки з німецької: «як у жахітті війни залишитись людиною?», відповідь на яку єдина: померти
Список Дениса Иванова, гендиректора компании “Артхаус Трафик”
“Летят журавли” Михаила Калатозова
“Иди и смотри” Элема Климова
“Проверка на дорогах” Алексея Германа
“В тумане” Сергея Лозницы
“Хайтарма” Ахтема Сейтлаблаева
